Нивра — село, центр сільської Ради. Сільраді підпорядковане село Залуччя. За 25 км від районного центру й за 5 км від залізничної станції Гермаківка. Дворів — 296. Населення — 837 чоловік.
Своє житло давні поселенці Ниври будували із дерева, глини і піску. Дуб використовували для бондарських виробів (бочок, коновок, відер та ін..). Із глини виготовляли домашній посуд, миски, глечики. Всі свої вироби майстри продавали на ярмарках в сусідніх селах. За переказом одного разу син повернувшись з ярмарку, приховав перед батьком частину грошей, які виторгував від продажі товару. Батько сказав йому: «Не ври» (тобто не бреши) , суперечку між батьком і сином почула мати та молодші браття та сестри і також почали говорити «Не ври». Ці слова почали повторювати і від так пішла назва Нивра.
Розкинулось на правому березі Збруча, знаходиться в південно - східній частині Борщівського району за координатами 46029’55”пн. ш; 26*05’47” довготи – центр села. За формою нагадує рівносторонній трикутник. Дана територія розташована у межах Подільської частини Волино - Подільської височини, що являє собою найбільш підвищену частину рівнинної території України. Абсолютні відмітки поверхнірельєфу складають 250 – 340 м. Значне перевищення височин над оточуючими її рівнинами і наявність в верхній частині геологічного розрізу відкладів, що легко розмиваються, визначили суттєву роль у формуванні сучасного рельєфу ерозійної діяльності багаточисельних приток. Спостерігається загальний ухил поверхні землі з півночі на південь, що знаходить підтвердження в напрямку долин річок. Село знаходиться у поясі помірно – континентального клімату, де середньорічна температура становить +6,6 0 с. Кількість опадів від 700 – 800 мм на рік.
Головною артерією села є річка Збруч, яка на більшій частині свого поширення приурочена до субмеридіального розлому. Її притоки – ручаї, що досягають 30 – 50 метрів.
Перші згадки про поселення давніх людей на території сучасного села Нивра сягають першої половини 12 ст.
Перша письмова згадка про село належить до 1500 року. Про перших жителів ходить багато переказів та легенд. В окремих переказах згадується , що тут оселилися «московські люди», і тому в селі і до цього часу збереглися прізвища Маковські.
Поселившись предки рубали дубовий ліс. На північ від свого поселення складали в скирди тріски від тесання лісу, і тому ця частина села і до цього часу має назву «Пріски» . Про дубовий ліс свідчить урочище «Дубина», яке простягається на захід від села. На викорчуваних від лісу ділянках сіяли пшеницю, жито, овес, садили картоплю та інші овочі. В річці Збруч ловили рибу. Пізніше з’явились переселенці із гуцульщини – «Бойки», і зараз в селі багато прізвищ Бойко.
До 1114 року село Нивра входить до складу Теребовлянського князівства. З 1199 по 1340 рік належить до складу Галицько – Волинського князівства.
Пізніше попадає під владу Польщі. Набирає страхітливих форм кріпацтво. Селяни працювали по п’ять днів на феодала і лише один день були зайняті у своєму господарстві. З мізерного господарства змушені були платити непосильні оброки.
Однією з форм національного гніту було насильне окатоличення населення. Релігійні переслідування особливо підсилюються після прийняття Брестської Унії 1596 року.
В селі було побудовано невелику дерев’яну церкву на кошти поміщика, призначено греко-католицького священника.
Національно-визвольна війна 1648-1654 під проводом Богдана Хмельницького проти шляхетської Польщі пробуджує селян до боротьби із поляками. До козацького війська вступають багато селян із Ниври. Є згадки про прізвища Головатих, Угринів та ін..
В 1653 році при битві між козацькими військами та поляками під м.Жванець (20 км. На південний захід від Ниври) селяни з Ниври також брали участь.
З 1672 по1699 рік село Нивра перебуває під владою Туреччини. Турки спустошили повністю поселення, повалили житла.
Після поділу Речі Посполитої в 1772 році село попадає під владу Австро-Угорщини. Посилюються повинності панщини. Католицька церква виховує покірливість у селян по відношенню до феодалів. Насильно захоплюються селянські землі. З 1400 гектарів орної землі, найкращих 1320 гектарів належить посесору Лінцу. В цей час починають ставати на ноги деякі багатші родини, такі як Конопські, Лук’янчуки та ін..
В 1848 році в Австро-Угорській імперії було скасовано панщину і розкріпачення селян. Але значного полегшення селяни не одержали. Вони і далі змушені були працювати під наглядом панського прикажчика. За неякісне виконання роботи селян били. Під час полювання пани часто витоптували селянські посіви. Селяни жили в малих закурених хатах, покритих соломою. Голод був звичайним явищем. Були поширені інфекційні захворювання, які на той час в селі не було кому лікувати. Лікар був тільки в місті Борщеві і за приїзд до хворого вимагав великої платні.
Посесора Лінца змінює феодал Юнг. Він будує в селі гуральню ( спиртзавод), та відкриває корчму. Дещо пізніше поміщик Шульц будує в селі для переробки поміщицького зерна млин, селяни за великої плати змушені молоти своє зерно на жорнах.
В 1883 році в селі відкривається школа. Навчанням охоплено 23 хлопчики. Дівчаткам школу було заборонено відвідувати. Першим учителем в школі був Кричковський Микола. Після його смерті учителями були його син і дочка Кричковські. В школі вивчали богослов’я, читання, арифметику, німецьку мову. До початку першої світової війни (1914 р.)тільки 5 % населення було грамотним.
Під час першої світової війни населення с. Нивра було відселено до с. Шупарка і Касперівці ( Заліщицький р-н.), так як село опинилося у театрі військових дій. Житлові будинки були знищені.
Під час Жовтневої революції в Росії відбулись значні зміни і на території Західної України. В червні 1920 року радянські війська в боях з поляками захопили Західну Україну. В селі утворюється радянська влада.
Головою ревкому був обраний Кравчук Петро.
На початку сторіччя у поті чола клопотами і стараннями Петра – батька, на руїнах старої жидівської корчми, що сплюндрувала не одне господарство, селяни зафондували читальню «Просвіти».
Почався розподіл панської землі, пограбування сільськогосподарського реманенту. Період радянської влади тривав недовго, так як війська Польщі при допомозі військового блоку Атланти, у вересні 1920 року знову захопили цю територію по річку Збруч.
В село повертається орендатор Андерман (батько всесвітньо відомого Італійського продюсера, який свої останні роботи : оперу Дж. Верді «Травіата» та «Тоска», які він зробив у стилі оперного мистецтва та художнього кіно, присвятив с. Нивра). Він орендував землю в поміщика Боварського. Сам поміщик жив у Львові і часто проводив час за кордоном. Наприкінці 1938 року, земля поміщика була розподілена між 57 родинами осадників ( людей, які повернулися і нових поляків) які володіли від 15 до 25 гектарів землі.
Землекористування населення в 1927-1938 р. р.
Володіли землею
Кількість господарств
1927 р.
1938 р.
До 0,5 га.
Від 0,5 га. до 2,0 га.
Від 2,0 га. до 5,0 га.
Від 5,0 га. до 10,0 га.
Від 10,0 га. і більше
Понад 1 000,00 г.
112
61
8
3
4
1
145
45
6
4
61
-
Як видно з таблиці в 1938 році збільшилось33 селянські двори, що майже не мали землі, зменшилась кількість господарств, що володіли до 2,00 га. землі, збільшилось також число господарств, що володіли понад 10 га. ( тобто осадницькі господарства). Зростав контраст також і між цінами на сільськогосподарську продукцію і промислові товари. За 5 років, з 1928 р. по 1933 рік ціни на сільськогосподарські продукти знизились на 60 %, а ціни на товари широкого вжитку, які селяни змушені були купувати тільки на 29 %.
Важка праця, та важкі умови життя заставляли масово емігрувати селян за кордон шукаючи роботу в Канаді, США, та ін.. країни. З 1900 року по 1938 рік з села емігрувало понад 50 людей, деякі з них разом з родинами.
17 вересня 1939 року війська Червоної армії перейшли кордон і захопили територію села. У липні — вересні 1920 року в селі встановлена Радянська влада, діяв сільський ревком. До його складу входять Фігуш Ілько (голова), Наконечний Федір (секретар), члени: Кравчук Петро, Вірстюк Семен, Зельський. Почався знову розподіл землі. Відкривається семирічна школа. В 1940 р. навчалося 147 дітей і працювало 7 учителів. Першим директором школи працювала Пилип Євдокія. В школі створено 5 гуртків по ліквідації не писемності в яких навчалися понад 80 чоловік. В селі відкрито клуб (в садибі поміщика, де була корчма), бібліотеку в якій нараховувалось понад 1000 книг.
Колективне господарство селяни утворили 1940 року. Організовано споживчу кооперацію і сільськогосподарську артіль ім.. В.І.Леніна, першим головою якої був обраний Бойчук Василь , бухгалтером Патралюк Андрій, бригадиром Батрин Петро. З молоді організовано первинну комсомольську організацію , до складу якої входили Душко Григорій, Коновальчук Василь, Яворський Іван, Романюк Роман та ін..
На час організації колгоспу в с. Нивра було 648 га. сільськогосподарських угідь. Контора розміщалась у тому приміщенні де знаходиться і зараз (садиба поміщика Андермана). Колгосп мав в своєму розпорядженні дві будівлі: в одній розміщувалась ферма ВРХ і свиноферма, а в другій конеферма.
Після нападу фашистських військ на Радянський Союз, село з перших місяців війни було знищене мадярськими військами. На фронт у складі радянських військ пішло багато ниврян Мосюк Микола , Гаврилюк Василь, Фігуш Микола, Осадчук Дмитро, та багато ін.. Вслід за мадярськими військами в село ввійшов фашистський гарнізон, розмістившись у двох шкільних приміщеннях та у приміщенні контори колгоспу. Цей гарнізон охороняв кордон по р. Збруч. Село входить до складу генерал-губернаторства «Дністріхт-Галичина» . Німці організовували на території села
«Лігеншафт» (сільськогосподарське господарство), керівником якого був німець. Більша частина молоді була вигнана на роботи до Німеччини. Із них Білоус Василь, Кривецька Євгенія, Гуцуляк Іван, Ільків Василь, Грицків Степан. Гаврилюк Василь та ін..
Важке життя прийшло під час окупації села німцями. Населення повинно було відробляти повинність на німецькому господарстві, працювати в полі, рубати ліс, лупати каміння. Окупаційні власті обіклали селян натуральним оброком, весь хліб здавався, тільки 13 кг. зерна на одну душу залишалося селянам після збору урожаю. В селі були знищені усі жорна для помолу зерна, закрита школа, клуб, медичний пункт. Тридцять шість місяців тривала окупація с. Нивра німцями.
23 березня 1944 року війська 1-го Українського фронту перейшли річку Збруч і ввійшли в село. Багато чоловічого населення села навесні 1944 року пішло в регулярні радянські війська, які просувалися відтісняючи фашистів на захід.
В роки Великої Вітчизняної війни 146 місцевих жителів билися проти ворога па фронтах війни, 66 з них загинули, 80 учасників війни за бойові подвиги удостоїлись урядових нагород. Споруджено пам'ятник односельцям, що полягли в боях за Батьківщину та в боротьбі проти українських буржуазних націоналістів.
І знову для проведення сільськогосподарських робіт в одноосібних господарствах створюються земельні громади (постанова РНК УРСР і ЦК КП(б)У від 7.05.1945р.) починається насильницька колективізація на селі. На кінець 1950 року в колгоспі було вже 1100 га. землі. Головою правління було направлено в село Харжевського. Важка праця сільських людей почала приносити перші прибутки для колгоспу.
Грошові прибутки колгоспу.
роки
1952
1955
1957
1960
Прибутки
В тис.грн.
998.9
1305.2
2260.8
4214.9
Заробітну плату люди отримували за трудодні.
Грошова оплата трудодня в карбованцях
роки
1952
1958
1959
карбованці
0.98
1.60
2.00
Постановою ради міністрів СРСР від 7 липня 1950 року про укрупнення колгоспів до колгоспу ім.. Леніна приєднують ще село Залуччя. В укрупненому господарстві на цей час є 1900 га. землі. Утворюються дві польові бригади, бригадирами яких стають Томащак і Прокоп’юк , очолює об’єднане господарство Дутчак. В колгоспі на 1960 рік налічується 855 голів ВРХ, 1207 голів свиней, 397 голів овець, 2916 шт. птиці. На тракторній бригаді 11 тракторів , 3 зернозбиральні комбайни, 2 комбайни для збирання кукурудзи, 1 силосний комбайн, 7 автомобілів.
В 1967 році Ниврянська загальноосвітня трудова політехнічна школа радо зустріла своїх учнів. Відкриття нової школи було важливою подією в житті села.
В 1997 році 30-ту річницю її відкриття урочисто відзначили її колишні випускники, вчителі – пенсіонери , працівники райво, теперішні учні, вчителі, батьки.
Не менш радісним став день . коли завершилось будівництво дитячого садочка « Колосок». Не одне покоління зростало тут під турботливим наглядом вихователів, нянь. У 2002 році оновленні приміщення спальні, ігрової кімнати, їдальні, чекали вихованців уже дитсадка «Сонечко».
Трударі села працювали , їх радісна пісня злітала над Збручем. Хвилювались золотим колоссям ниви, зеленіли бурякові поля, пахли медом польових квітів розлогі луки. Час спливав.
Ось і закрасувався новий Будинок культури У 1980 році тут уже відбуваються концерти, урочисті церемонії одруження, свята. Стіни фойє прикрашені рельєфним зображенням. Зал вміщує 300 глядачів. І сьогодні Будинок культури є місцем , де збирається молодь, щоб поспілкуватись, відвідати заняття одного з гуртків, що діють тут, пограти в теніс, більярд.
Ще однією важливою спорудою, будівництво якої завершилось у 1978 році, стає контора. В цьому двоповерховому будинку розміщується і сільська рада, й пошта.
Поруч, справа від контори , де зараз знаходиться керівництво «Сокіл ЛТД» , височіє будинок тваринника. На першому поверсі в даний час розміщується їдальня для працівників товариства, а на другому – готель, як кажуть у селі.
А зліва лікарська амбулаторія. Вона вперше відчинила двері своїм пацієнтам у 1982 році. Тут же є і аптека.
Про здоров’я односельчан думали й тоді, коли вирішили щоб у селі був стадіон. У 1987 році почались роботи по його створенню. Невдовзі вже зеленіло футбольне поле, окреслене біговими доріжками.
Неподалік і сільський парк. Як приємно прогулюватись тут милуючись білокорими берізками, стрункими ялинами. Кленами.
А біля входу в парк – могила, висипана в знак пам’яті жертвам голодомору, репресованим у роки сталінського режиму.
10.В селі є такі історичні пам’ятники :
· Пам’ятник воїнам Великої Вітчизняної війни 1941 – 1945 р.р.;
· Могила висипана 1992 р. в знак пам’яті жертвам голодомору, репресованим у роки сталінського режиму 1914 – 1950 р.р.;
· Пам’ятний хрест на честь скасування панщини поставлений 1848 року, був скасований радянською владою, відновлений 1990 року;
·
Храм цей в 1869 році погорів і був відновлений в 1871 році за допомогою добродія Гр. Германа. Священиком в цей час в Ниврі був о. Іларій Алексєвич.
З 1961 по 1988р.р. храм був закритий комуністичною владою. Тільки з настанням незалежної України храм був відкритий, зроблені всі ремонти, і діє по сьогоднішній день.
·
· Капличка «Святий Ян» - заснована ще у 10-х роках19 ст. на території села жив польський магнат, що мав у своїх володіннях багато земель. На честь святого Івана Хрестителя, ім’ям якого називався син, землевласник побудував капличку в центрі своїх наділів. У воєнні роки капличка була понівечина і після другої світової війни залишився тільки фундамент,що нагадував про форму самої каплички. У 1991 році, парафіяни села Нивра та Залуччя відновили капличку. Щоправда дорога вже за часів СРСР була прокладена на 20 м. південніше попередньої, тому і капличка обернута входом до попередньої дороги;
· Також у Ниврі є самовиливне джерело сульфатно-гідрокарбонатно-магнієво-кальцієва води, яке взяте під охорону держави, воно знаходиться біля цегельного заводу;
· Цілюще джерело «Камянка» за хімічним складом вода гідрокарбонатно магнієво – кальцієва з твердістю 6-8 мг/екв/дм кубічних;
· Біля Ниври розкопано п'ять давньоруських поховань. У 1968 р. під час розвідки в околицях села, В.Ситливий знайшов фрагмент стінки ліпної посудини світло-коричневого кольору, оздобленої витягнутим ребристим валиком, характерним для культури Ноа (фонди ТКМ: № А — 291). Знайдено також відбійник (із кременю чорного забарвлення) доби бронзи — раннього заліза . серед багатьох крем'яних виробів, зібраних на поверхні, предмети, очевидно, датуються мезолітичним часом. Це – трапеція, різець та мікропластинці та проколка.(фонди ТКМ: № А — 290).
В селі є ЗОШ 1-2 ст., будинок культури, бібліотека, лікарська амбулаторія та дитячий садок.
Є цегельний завод, сільсько-господарське товариство «Сокол»ЛТД та чотири фермерських господарства.
Селяни Ниври 1873 року виступили проти айстро -угорських властей, які для будівництва дороги насильно відбирали у них городи. 1893 року тут відбувся страйк наймитів, що вимагали збільшення заробітної плати. Обидва виступи були жорстоко придушені, а їх керівників кинуто до в'язниці. У квітні 1900 року селяни Ниври виступили проти поміщика.
При селі був хутір «мазури» де проживали переселенці на даний час від хутора залишилася тільки криниця.
Немає коментарів:
Дописати коментар